Троє підопічних фонду «Діти Героїв» їдуть на канікули до Англії // Алеком Освіта

Головна

Троє підопічних фонду «Діти Героїв» їдуть на канікули до Англії

«Якщо ти найрозумніша людина в кімнаті — ти не в тій кімнаті». Цю фразу написав у своєму есе шістнадцятирічний Михайло з Олександрії. Цього літа троє підопічних Благодійного фонду «Діти Героїв» — Варвара, Денис і Михайло — безкоштовно поїдуть на канікули до St Mary’s University у Лондоні. Варвара — 1 липня, Денис — 15-го, Михайло — 29-го. І це історія, яку нам дуже хочеться розповісти.

Як це взагалі сталося

Є дивовижні речі, які відбуваються, коли правильні люди опиняються поряд. На першому слайді своєї презентації для нашого тренінгу лідерів груп освітніх подорожей Mark Ian Cook, представник St Mary’s University Camps, написав «Work with Maria for nearly 20 years». Це наше дуже тривале партнерство, випробуване багатьма подіями та часом. Ми вже розповідали, що цього року почали співпрацю з Фондом «Діти Героїв». Цей фонд опікується дітьми, які втратили одного або обох батьків через війну. Коли Марк дізнався про нашу співпрацю, він вирішив надати дітям місця на освітній програмі в St Mary’s University в Лондоні під час літніх канікул. Перебування для них буде повністю безкоштовне завдяки St Mary’s University Camps. А візи та всю організацію поїздки у Лондон взяли на себе наші дбайливі менеджерки групових програм, щоб родинам лишилося тільки зібрати валізи і довезти дітей до місця зустрічі групи.

Троє переможців

Їх обрали за конкурсом есе. Ми провели конкурс, в якому учасники мали розповісти, навіщо їм поїздка до Лондона. А потім відібрали тексти, з яких було зрозуміло: кожен із цих авторів вже знає, чого хоче від життя, просто поки що шукає стежку, яка приведе до мети. І найкраще про себе розкажуть вони самі.

Михайло, 16, Олександрія

У своєму есе він пише про прагнення знайти однодумців: «Якщо ти найрозумніша людина в кімнаті — ти не в тій кімнаті». Англійська для нього — спосіб мати можливість міняти кімнати. Михайло захоплюється програмуванням, джиу-джитсу, малює, слухає і Queen і метал. Він мріє створити власну гру й вступити на інженерію програмного забезпечення.

Денис, 15, Дніпро

Десять років бальних танців, тепер баскетбол і підготовка до будівельної академії. Деніс хоче стати цивільним інженером, як тато, і «зробити Україну красивою та архітектурно цікавою». З перших днів він війни волонтерив із мамою: розвантажував хліб для переселенців, писав листи військовим. Про англійську він пише дуже дорослу річ: так, вона відкриває кордони й горизонти, але він хоче завжди повертатися додому в Україну.

Варвара, 14, Ладижин

Малює, ліпить, пише код для ігор, уже два роки в графічному дизайні, вивчає англійську з іспанською. Бачить себе в IT або в перекладі. А ще Варвара чесно пише, що їй бракує сміливості. Що, можливо, якби вона мала досвід розмови з носіями, була б більш впевненою. Взагалі найважливіше, що дитина може привезти з таких подорожей до мовних шкіл, — це навіть не сертифікат, а власне відчуття «я це можу!».

Що таке ці канікули в St Mary’s?

St Mary’s University — один із найстаріших католицьких університетів Британії, йому з 1850 року. Кампус у тихому, зеленому районі Twickenham на березі Темзи, за півгодини від центру Лондона. Зовсім поряд — сади Кью зі спадщини ЮНЕСКО, палац Хемптон-Корт і парк, де олені вільно гуляють територією. Влітку тут працює міжнародна мовна школа: діти з десятків країн, заняття за стандартами CEFR і екскурсії, після яких маєш колекцію всіх відомих місць Лондона в галереї телефону: Британський музей, Tower Bridge, Вестмінстер, Букінгемський палац, Covent Garden, London Eye, музей Мадам Тюссо. Але найцінніше те, що англійська тут перестає бути предметом зі шкільного розкладу й стає просто способом замовити каву, пожартувати, познайомитися. Для дітей, які вже й так вивчають мову, це саме те, чого бракує найбільше: мовне середовище.

Чому для нас це важлива подія

Діти, яким є що написати про страшне і болюче, писали про майбутнє, якого прагнуть.. Дивитися у той напрямок, в якому треба рухатися далі, — це єдиний спосіб вистояти. Ці два тижні в Лондоні про те саме: про рух вперед і про погляд у нові можливості. Нехай у цій подорожі Михайло знайде ті «інші кімнати», Денис надивиться світу, щоб привезти нові ідеї додому, а Варвара набереться сміливості. Ми дякуємо Марку і за ті двадцять років, які ми крокуємо в одному напрямі, і за протягнуту руку і справжню допомогу. Дякуємо Фонду «Діти Героїв» — за довіру. Ця історія, до речі, вже друга: до неї було п’ять стипендій на навчання за програмою американської школи. Сподіваємося, все це лише початок.

Замовити консультацію